Закон про податок на google. Процедура реєстрації іноземної компанії, що надає електронні послуги, платником ПДВ в Україні

Законом про гугл неформально називають проект закону «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо скасування оподаткування доходів, отриманих нерезидентами у вигляді виплати  за виробництво та/або розповсюдження реклами, та удосконалення  порядку оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання нерезидентами електронних послуг фізичним особам (надалі – Закон). 

Закон набрав чинності 02.07.2021 року.

Закон буде застосовуватись до іноземних компаній з 1 січня 2022 року. Компанії, що відповідають критеріям закону в 2021 році, мають зареєструватись платниками ПДВ з 31 березня 2022 року, через застосунок Дія  (https://diia.gov.ua).

Які іноземні компанії мають сплачувати ПДВ

До платників ПДВ включено особу нерезидента, яка не має постійного представництва та постачає на митній території України фізичним особам, у тому числі фізичним особам – підприємцям, не зареєстрованим платниками податку на додану вартість, електронні послуги, у тому числі шляхом надання доступу до електронних послуг через електронний інтерфейс, надання технічних, організаційних, інформаційних та інших можливостей, які здійснюються з використанням інформаційних технологій і систем, для встановлення контактів та укладення угод між продавцями і покупцями та/або постачає такі електронні послуги за посередницькими договорами від власного імені, але за дорученням надавача електронних послуг.

При цьому платниками ПДВ не вважаються нерезиденти, які:

  • постачають електронні послуги за посередницькими договорами, у разі якщо у рахунках (квитанціях), наданих замовникам електронних послуг, визначено перелік таких електронних послуг та їх фактичного постачальника;
  • здійснюють виключно обробку платежів за електронні послуги і не беруть участі у наданні таких електронних послуг;
  • постачають електронні послуги безпосередньо через своє постійне представництво в Україні.

Що є електронними послугами у визначенні Закону

Згідно з Законом, електронні послуги, що підлягають оподаткуванню – це послуги, які постачаються через мережу Інтернет, автоматизовано, за допомогою інформаційних технологій та переважно без втручання людини, у тому числі шляхом встановлення спеціального застосунку або додатка на смартфонах, планшетах, телевізійних приймачах чи інших цифрових пристроях. До таких послуг, зокрема, але не виключно, належать:

а) постачання електронних примірників, надання доступу до зображень, текстів та інформації, у тому числі, але не виключно, підписка на електронні газети, журнали, книги, надання доступу та/або завантаження фотографій, графічних зображень, відеоматеріалів;

б) надання доступу до баз даних, у тому числі користування пошуковими системами та службами каталогів у мережі Інтернет;

в) постачання електронних примірників (електронно-цифрової інформації) та/або надання доступу до аудіовізуальних творів, відео- та аудіотворів на замовлення, ігор, включаючи постачання послуг з участі в таких іграх, постачання послуг з доступу до телевізійних програм (каналів) чи їх пакетів, крім доступу до телевізійних програм одночасно з їх транслюванням через телевізійну мережу;

г) надання доступу до інформаційних, комерційних, розважальних електронних ресурсів та інших подібних ресурсів, зокрема, але не виключно, розміщених на платформах спільного доступу до інформації чи відеоматеріалів;

ґ) постачання послуг з дистанційного навчання в мережі Інтернет, проведення та надання якого не потребує участі людини, у тому числі шляхом надання доступу до віртуальних класів, освітніх ресурсів, у яких учні виконують завдання онлайн, а оцінки виставляються автоматично, без участі людини (або з мінімальною її участю); 

д) надання хмарної послуги в частині надання обчислювальних ресурсів, ресурсів зберігання або систем електронних комунікацій за допомогою технологій хмарних обчислень;

е) постачання програмного забезпечення та оновлень до нього, у тому числі електронних примірників, надання доступу до них, а також дистанційне обслуговування програмного забезпечення та електронного обладнання;

є) надання рекламних послуг у мережі Інтернет, мобільних додатках та на інших електронних ресурсах, надання рекламного простору, у тому числі шляхом розміщення банерних рекламних повідомлень на веб-сайтах, веб-сторінках чи веб-порталах.

Які послуги не оподатковуються

До оподатковуваних ПДВ електронних послуг не відносяться наступні послуги:

  • постачання товарів/послуг, замовлення (бронювання) яких здійснюється через мережу Інтернет, за допомогою мобільних додатків та інших електронних ресурсів, а фактичне постачання здійснюється без використання мережі Інтернет (зокрема, послуги з розміщення, винаймання автомобілів, послуги закладів харчування з постачання продукції, послуги пасажирського транспорту та інші подібні послуги);
  • постачання товарів та/або інших послуг, відмінних від електронних послуг, у складі яких є електронні послуги, у разі якщо вартість електронних послуг включена до загальної вартості таких товарів/послуг;
  • постачання послуг з дистанційного навчання в мережі Інтернет, у разі якщо мережа Інтернет використовується виключно як засіб комунікації між викладачем і слухачем;
  • постачання примірників творів у галузі науки, літератури і мистецтва на матеріальних носіях;
  • надання консультаційних послуг електронною поштою;
  • надання послуг з доступу до мережі Інтернет”;

Яким чином контролюючі органи будуть визначати, що оподатковуваний дохід отримується з України

Відповідно до Закону, критерієм буде походження Інтернет -трафіку або розташування обладнання клієнта, на основі якого послуги будуть вважатися такими, що споживаються в Україні. Інтернет-трафік вважатиметься таким, що походить з України, якщо клієнт користується послугами місцевих Інтернет-провайдерів (оператори фіксованої лінії зв’язку або мобільні оператори). Якщо підключення до Інтернету було встановлено з використанням картки доступу або подібного носія, буде враховуватися місце розташування обладнання клієнта (наприклад, IP -адреса).

Крім того, клієнти електронних послуг будуть ідентифіковані за адресою платежу, банківськими реквізитами та іншою комерційно важливою інформацією.

Порядок реєстрації особи-нерезидента, який постачає електронні послуги, платником ПДВ

Закон передбачає спрощену процедуру реєстрації шляхом подання заяви в електронній формі. 

Така заява подається до 31 березня включно відповідного календарного року, наступного за роком, у якому особа-нерезидент досягла перевищення суми, еквівалентної 1000000 гривень.

Особа-нерезидент, яка не досягла перевищення цієї суми, але вважає за доцільне добровільно зареєструватися як платник податку, може подати заяву про реєстрацію не пізніше ніж за 10 календарних днів до початку звітного (податкового) періоду, з якого така особа-нерезидент вважатиметься платником податку.

Заява подається до Державної фіскальної служби України (ДФС України), в електронній формі через спеціальне портальне рішення для користувачів нерезидентів, які надають електронні послуги, шляхом електронної ідентифікації.

Документі, які подаються для реєстрації:

  • заява про реєстрацію як платника податку (форма заяви затверджується державною та англійською мовами ДФС України).
  • копія витягу з відповідного бізнес-реєстру (торговельного, банківського або іншого реєстру, в якому фіксується факт державної реєстрації компанії, організації), виданого в країні реєстрації такої особи-нерезидента, 
  • документ, що підтверджує присвоєння ідентифікаційного (реєстраційного, облікового) номера (коду) нерезидента в країні його реєстрації, якщо у витягу з відповідного бізнес-реєстру не зазначені відомості про такий номер (код), 

У заяві зазначається інформація щодо:

  • реєстрації нерезидента у країні нерезидента, 
  • ідентифікаційні дані нерезидента, який буде підлягати електронній ідентифікації, 
  • дані щодо його представника, 
  • електронна адреса, 
  • причина реєстрації, 
  • інформація щодо підтвердження факту та періоду досягнення суми, що перевищує 1000000,00 грн., а також іноземна валюта (євро або долар США), в якій особа-нерезидент буде сплачувати податок.

Строк прийняття рішення про реєстрацію платником ПДВ – 3 робочі дні після надходження заяви.

Реєстрація нерезидента як платника податку та взаємодія з контролюючим органом здійснюються шляхом електронної ідентифікації з використанням доменного імені нерезидента та/або, за бажанням особи-нерезидента, з використанням інших дозволених технологій електронної ідентифікації платника податків

Порядок електронної ідентифікації затверджується ДФС України, його офіційний переклад англійською мовою розміщується на спеціальному портальному рішенні для користувачів нерезидентів, які надають електронні послуги.

Реєстрація іноземної компанії у податковому органі в Україні

Реєстрація іноземної компанії у податковому органі в Україні

01 січня 2021 року набув чинності Закон України від 17 грудня 2020 року № 1117 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збору даних та інформації, необхідних для декларування окремих об’єктів оподаткування» (надалі – Закон № 1117).

Законом № 1117, в тому числі, внесено зміни до п. 60 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України (далі – Податковий Кодекс), відповідно до яких нерезиденти які мають на території України постійні представництва і станом на 01.01.2021 не перебувають на обліку в податкових органах зобов’язані протягом трьох місяців подати до податкових органів документи для взяття їх на облік у порядку, встановленому п. 64.5 ст. 64 Податкового Кодексу.

Цей трьохмісячний строк був відтермінований наказом Міністерства фінансів України № 62 від 08.02.2021 року «Про затвердження Змін до Порядку обліку платників податків і зборів», який набув чинності 19.03.2021 (надалі – Наказ № 62).
Відповідно до Наказу № 62, нерезиденти зобов’язані протягом двох місяців з дати набрання чинності цим наказом стати на облік у контролюючому органі, тобто до 19.05.2021 року.

Для цього нерезидент повинен звернутися до податкової інспекції за місцезнаходження свого постійного представництва з наступними документами:

  1. заявою за формою 1-ОПН (нова форма, затверджена Наказом № 62), та супровідним листом довільної форми.
  2. до заяви додаються копії таких документів (з пред’явленням оригіналів):
    • витяг з відповідного бізнес-реєстру (торговельного, банківського або іншого реєстру, в якому фіксується факт державної реєстрації компанії, організації), виданого в країні реєстрації іноземної компанії, організації та легалізованого в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, що супроводжується нотаріально засвідченим перекладом українською мовою;
    • документа, що підтверджує присвоєння ідентифікаційного (реєстраційного, облікового) номера (коду) нерезидента в країні його реєстрації, якщо у витягу з відповідного бізнес-реєстру не зазначені відомості про такий номер (код), що супроводжується нотаріально засвідченим перекладом українською мовою;
    • документа, яким підтверджуються повноваження представника нерезидента. У разі якщо такий документ виданий в країні реєстрації нерезидента, він повинен бути легалізований в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, та супроводжуватися нотаріально засвідченим перекладом українською мовою. 

    В цьому випадку йдеться не тільки про повноваження подавати документи до контролюючого органу, але і повноваження представляти інтереси самого нерезидента в Україні, дані про таку особу вказуються в заяві в графах «керівник» та «головний бухгалтер». Разом з такою довіреністю подається копія паспорту, ідентифікаційного коду та/або іншого документа, що містить інформацію, яка зазначається в заяві.

    • документа про акредитацію (реєстрацію, легалізацію) відокремленого підрозділу іноземної компанії, організації на території України.

У випадку створення відокремленого підрозділу після набрання чинності вищезазначених змін до Податкового Кодексу, нерезидент повинен стати на облік у контролюючому органі у десятиденний строк після акредитації (реєстрації, легалізації) на території України відокремленого підрозділу за місцезнаходженням відокремленого підрозділу.

Одночасно із взяттям на облік нерезидента здійснюється взяття на облік відокремленого підрозділу такого нерезидента.

Податковим Кодексом також передбачені інші підстави для обов’язкової постановки на облік нерезидента у контролюючому органі, а саме:

  • придбання нерухомого майна або отримання майнових прав на таке майно в Україні;
  • відкриття рахунку в банках України;
  • набуття права власності на інвестиційний актив в іншого нерезидента, який не має постійного представництва в Україні.

Наслідки для іноземної компанії та її представництва, у разі, якщо вказані вимоги законодавства не будуть дотримані.

У разі встановлення контролюючим органом за результатами податкового контролю ознак ведення нерезидентом господарської діяльності на території України, зокрема здійснення резидентом діяльності в інтересах нерезидента через відокремлений підрозділ, у тому числі, що має ознаки постійного представництва, без реєстрації нерезидента в податкових органах, контролюючим органом призначається перевірка такої діяльності.

Якщо перевіркою встановлено ведення нерезидентом діяльності через відокремлені підрозділи, у тому числі постійне представництво в Україні без взяття на податковий облік, контролюючий орган складає акт перевірки. На підставі акта перевірки контролюючим органом може бути прийнято рішення про взяття на облік такого нерезидента в Україні без заяви нерезидента та отримання заперечення до акта перевірки.

Відповідно до абзацу другого пункту 60 підрозділу 10 розділу XX Податкового Кодексу, перевірки щодо нерезидентів (іноземних компаній, організацій), які здійснюють господарську діяльність на території України та які повинні були стати на облік у порядку, встановленому пунктом 64.5 статті 64 Податкового Кодексу, та якими не були виконані вимоги абзацу першого цього пункту, та щодо їх відокремлених підрозділів, у тому числі постійних представництв, що перебувають на обліку, можуть бути призначені з 1 липня 2021 року.

Пунктом 117.4 статті 117 Податкового Кодексу встановлено, що ведення нерезидентом (іноземною юридичною компанією, організацією) діяльності через відокремлений підрозділ, у тому числі постійне представництво, без взяття на податковий облік у порядку, передбаченому Податковим Кодексом тягне за собою накладення штрафу на нерезидента в розмірі 100 000 гривень. 

Вищезазначені нововведення викликали багато практичних питань, на які податкове законодавство має неоднозначні відповіді.

Задля усунення неоднозначного трактування окремих норм податкового законодавства Міністерство Фінансів України 19.05.2021 року своїм наказом № 277 затвердило Узагальнюючу консультацію щодо взяття на облік (реєстрації) нерезидентів у контролюючих органах і виконання нерезидентами обов’язків платників податку на прибуток підприємств в Україні та надало відповіді на 6 основних питань.

Серед них, ми виділили два, на наш погляд, найпоширеніших серед суб’єктів господарювання питань.

Перше: хто саме тепер повинен сплачувати податок на прибуток, сам нерезидент – платник податку чи його постійне представництво?

Мінфін роз’яснив, що податок сплачує нерезидент через своє постійне представництво, за умови, що представництво має відповідні повноваження.

Тобто представництво може сплачувати податок на прибуток за нерезидента за умови надання відповідних повноважень керівнику представництва як представнику нерезидента відповідно до довіреності.

Друге питання стосується того чи повинен нерезидент, який має відокремлений підрозділ в Україні, що знаходиться на обліку у контролюючих органах, але не утворює постійне представництво та не зареєстрований як платник податку на прибуток ставати на облік в податкових органах.

Мінфін роз’яснив, що у цьому випадку нерезидент повинен стати на облік в органах податкової служби без реєстрації платником податку на прибуток.

Мусимо визнати, що процедура реєстрації нерезидента у зв’язку з здійсненням ним діяльності через відокремлені підрозділи, в тому числі постійне представництво є новою та має безліч нюансів, контролюючи органи продовжують надавати роз’яснення щодо них та вносити зміни, які повинні бути враховані при збиранні, заповненні та подачі документів до контролюючого органу.

ЮК «Лаудіс» завжди готова допомогти Вам у цьому, а також у створенні представництва, його акредитації на території України, інших процедурах, пов’язаних з веденням діяльності нерезидента в Україні.

Галина Бастєєва

Радник
Laudis Legal & Accountancy

Посвідка на постійне проживання в Україні для інвесторів

Процес отримання посвідки на постійне проживання на основі інвестицій в Україні займає багато часу і передбачає збирання великої кількості документів.

Що таке інвестиції з метою імміграції

Перше, що потрібно зробити інвестору – це вкласти гроші в економіку України у спосіб, передбачений законодавством. Закон передбачає інвестиції у формі внеску до статутного капіталу компанії в Україні, у якій іноземець є власником або кінцевим бенефіціаром.

Сума, яку потрібно інвестувати, становить не менше 100 000 доларів США. Іноземець може внести статутний капітал у будь-якій іноземній валюті. Майте на увазі, що сума внесених грошей в еквіваленті повинна бути не менше ніж 100 000 доларів США на день поповнення статутного капіталу.

Зверніть увагу, що приватна покупка нерухомості іноземцем в Україні не вважається інвестицією в економіку України і не може бути підставою для отримання посвідки на постійне проживання. Однак, можна придбати нерухомість на ім’я компанії, в яку іноземець інвестував гроші. Уряд не контролює подальше використання інвестованих коштів компанією.

Інвестиційний рахунок

Інвестиції, як описано вище, повинні здійснюватися через спеціальний інвестиційний рахунок, який має бути відкритий інвестором в Україні. Для цього рекомендуються міжнародні банки, які працюють в Україні. Інвестиційний рахунок можна поповнювати не тільки з особистого рахунку інвестора, але і з рахунку іноземної компанії, законно пов’язаної з інвестором.

Перевагою інвестицій через такий рахунок є спрощене виведення капіталу з України в майбутньому.

Дозвіл на імміграцію

Після того, як інвестор вніс гроші на рахунок компанії, він може приступити до отримання дозволу на імміграцію, що є першим кроком для отримання посвідки на постійне проживання. Термін розгляду документів для отримання дозволу на імміграцію – до одного року.

Квота на імміграцію на основі інвестицій

Категорія іноземців, які інвестували в українську економіку, підпадає під квоту іммігрантів. Уряд обмежує кількість іноземців, яким може бути виданий дозвіл на імміграцію в поточному році на основі інвестицій в економіку, окремо для кожного регіону. Квота встановлюється Кабінетом Міністрів України раз на рік для кожної категорії іноземців.

Документи для отримання дозволу на імміграцію

Для отримання дозволу на імміграцію необхідно зібрати пакет документів, включаючи:

– довідка з банку, яка підтверджує, що ви внесли статутний капітал компанії в Україні в розмірі 100 000 доларів США або більше. На цьому етапі інвестор вже можете зіткнутися з труднощами, оскільки не кожна довідка підходить для міграційної служби. Важливо пам’ятати, що кошти мають надходити на рахунок української компанії в іноземній валюті, а не в гривні. Кошти слід зараховувати на рахунок компанії з інвестиційного рахунку, як було зазначено вище.

– Медичні довідки, що підтверджують, що ви не зловживаєте алкоголем, наркотиками і не страждаєте певними інфекційними захворюваннями. Ці довідки можуть бути видані в Україні, їх видають багато приватних клінік. Вартість пакета довідок становить у середньому 100 доларів. Ми супроводжуємо іноземця до відповідного медичного закладу та перевіряємо документи на відповідність необхідній формі.

– Довідка про відсутність судимості, видана у країні вашого перебування. Цю довідку потрібно апостилювати, перекласти українською, а переклад має бути нотаріально засвідчений вже в Україні. Зверніть увагу, що у разі проживання в декількох країнах міграційна служба буде вимагати довідки про відсутність судимості в кожній країні.

– Документ, що підтверджує місце проживання за кордоном. Це може бути довідка, внутрішній паспорт громадянина, посвідчення водія.

– Документ, що підтверджує місце проживання в Україні. Необхідно завірити нотаріально заяву власника квартири про те, що він дозволяє зареєструвати місце проживання у його квартирі або надати довідку №13, якщо у вас є посвідка на тимчасове проживання.

– Також вам потрібно надати паспорт разом із його нотаріально засвідченим перекладом на українську мову.

Після того, як ви подали пакет документів до міграційної служби, потрібно почекати близько року, щоб міграційна служба видала дозвіл на імміграцію. Документ буде доставлений за вказаною офіційною адресою іноземця в Україні.

Протягом цього періоду Міграційна служба України перевірить вашу особу. Така перевірка означає збір інформації, зокрема Інтерполом.

D-віза

Після того, як інвестор отримаєте дозвіл на імміграцію, необхідно отримати візу D для іммігрантів (віза D-01) за кордоном у Посольстві України, а потім подати документи на посвідку на постійне проживання в Україні. Якщо у іноземця є дійсна посвідка на тимчасове проживання, то не потрібно отримувати візу D-01 для подання документів.

Є країни, громадяни яких не зобов’язані отримувати візу D: Азербайджан, Вірменія, Білорусь, Грузія, Молдова, Росія, Узбекистан. Вони можуть подати документи на постійну посвідку одразу (крім громадян Росії, їм потрібно повторно в’їхати в Україну).

Отримання посвідки на постійне проживання

Після отримання візи D ви можете подати документи для отримання посвідки на постійне проживання.

Ваша посвідка на постійне проживання буде готова протягом 15 робочих днів.

Посвідка на постійне проживання видається на 10 років з правом продовження.

Компанія Laudis Legal&Accountancy завжди готова надати кваліфіковану професійну допомогу та супроводжувати вас у отриманні дозволів на імміграцію та посвідок на постійне проживання.

Аліна Миколайчук

Юрист, спеціаліст з імміграційного та корпоративного права
Laudis Legal & Accountancy

Оподаткування нерухомості в Україні в 2021

Нижче ви знайдете ключову інформацію про оподаткування нерухомого майна в Україні, що належить як фізичним так і юридичним особам. Ви побачите різницю в оподаткуванні нерухомості між резидентами та нерезидентами.

Слід зазначити, що визначення іноземної фізичної особи як резидента чи нерезидента з податкової точки зору не має прямого відношення до наявності посвідки на тимчасове або постійне проживання в Україні. Нижче ми надаємо пояснення щодо того, як визначити податкову резидентність, як довести її нотаріусу, зареєструвати угоду та звітувати перед податковою інспекцією про суму податку, що сплачується продавцем.

1. Податки від продажу

1. Продавець – фізична особа резидент або нерезидент

  • У разі придбання нерухомого майна,  покупець зазвичай сплачує пенсійний збір у розмірі 1% від вартості майна.
  • Продавець самостійно або сторони спільно сплачують 1 % державного мита від ціни угоди (але не менше ціни нерухомості, підтвердженої незалежним оцінювачем).

Продавець повинен сплатити такі податки:

Житлова нерухомість, квартира:

  • податок на доходи фізичних осіб 18 % (резиденти сплачують 5 %).
  • військовий збір 1,5 %

Виключення: 

  • Якщо фізична особа (або резидент, або нерезидент) володіє нерухомістю більше 3 років і за останній рік не продавав інше нерухоме майно, податок на доходи фізичних осіб не сплачується.
  • У разі успадкування нерухомості – умова власності на майно більше трьох років у цьому випадку не застосовується, тобто ви можете негайно продати майно. Під час продажу такої нерухомості доходи також не оподатковуються.

Комерційна нерухомість, офіси тощо:

  • податок на доходи фізичних осіб 18 % (резиденти сплачують 5 %).
  • військовий збір 1,5 %

Вищевказані тарифи поширюються на резидентів та нерезидентів незалежно від терміну володіння нерухомістю та факту продажу нерухомості протягом року.

2. Продавець/покупець – ТОВ, зареєстроване в Україні (як комерційна, так і житлова нерухомість)

Якщо юридична особа – Продавець:

  • Податок на прибуток підприємств становить 18 % і буде розраховуватися на основі доходів та витрат.
  • 1 % державного мита від ціни угоди

Якщо юридична особа – Покупець:

  • 1 % мита на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування

Коли юридична особа купує майно у фізичної особи, юридична особа є податковим агентом для сплати податку на прибуток фізичної особи (тому податок, якщо такий є, утримується з ціни нерухомості та сплачується до державного бюджету).

3. Продавець/покупець – фізична особа – підприємець

Майно має купувати та продавати фізична особа (не як приватний підприємець). Теоретично приватний підприємець може бути стороною угоди, але на практиці від цього немає ніякої вигоди, і у разі ліквідації статусу приватного підприємця нерухомість повинна бути знята з реєстрації з фізичної особи, колишнього приватного підприємця.

Законом передбачено, що приватний підприємець, зареєстрований по спрощеній системі оподаткування, може здавати в оренду майно, що перебуває в його індивідуальній власності. 

4. Продавець/покупець – іноземна юридична особа

Відповідно до ст. 64.5 Податкового кодексу України (ПКУ) іноземні компанії, які набувають нерухомість або права на неї (інвестиції в будівництво), зобов’язані стати на облік у контролюючих органах.

У разі отримання подальшого доходу такі компанії оподатковуватимуться як юридичні особи в Україні шляхом реєстрації в представництві Міністерства економіки або агента в Україні.

2. Податки з орендної плати

Майно може бути здане в оренду українською юридичною особою, представництвом іноземної компанії або приватним підприємцем (який є власником майна як фізична особа).

А. Фізична особа, що здає в оренду нерухомість

Податки з орендної плати:

  • податок на доходи фізичних осіб 18 %
  • військовий збір 1,5 %

Фізична особа повинна подавати свою податкову декларацію щорічно до 1 травня наступного року та сплачувати податок (ПДФО) до 1 серпня наступного року.

Якщо компанія орендує у фізичної особи – вона сплачує податки фізичної особи, будучи її податковим агентом. Проте фізична особа зобов’язана подати податкову декларацію.

В. Приватний підприємець, зареєстрований в Україні, що здає в оренду нерухомість

Існують деякі обмеження щодо нерухомості, яку можуть здавати в оренду приватні підприємці. Приватний підприємець може здійснювати цю діяльність на:

  • Загальній системи оподаткування (18+1,5% податку з прибутку); або
  • На 3-й групі єдиного податку, що становить 5% доходу. Обсяг доходу обмежений у 2021 році до 7 млн грн на рік.

Згідно зі ст. 291.5.3. ПКУ – діють такі обмеження щодо розміру майна, яке може здавати в оренду приватний підприємець з 1 січня 2021 року:

  • земля до 0,2 га;
  • житлова нерухомість площею до 400 кв.м.
  • нежитлова нерухомість площею до 900 кв.м.

Як вказувалось вище, приватний підприємець може здавати в оренду своє майно, що належить йому особисто.

C. Фізична особа-нерезидент, що здає в оренду нерухомість

Відповідно до ст. 170.1.3. ПКУ, Нерухомість, що належить фізичній особі – нерезиденту, надається в оренду виключно через фізичну особу – підприємця або юридичну особу – резидента (уповноважених осіб), що виконують представницькі функції такого нерезидента на підставі письмового договору та виступають його податковим агентом стосовно таких доходів.

Якщо дохід від оренди має бути переданий нерезиденту-власнику нерухомості за кордоном, слід стягнути податок на прибуток (у розмірі 15%) додатково до податку на доходи фізичних осіб, якщо інше не передбачено договором про подвійне оподаткування між Україною та країною проживання нерезидента.

D. Юридична особа України/ Представництво іноземної компанії в Україні, що здає в оренду нерухомість

Податок на прибуток підприємств становить 18 % і буде розраховуватися на основі доходів і витрат.

E. Іноземна юридична особа, що здає майно в оренду

Відповідно до ст. 64.5 ПКУ, як згадувалося вище, іноземні компанії, які набувають нерухомість або права на неї (інвестиції в будівництво), зобов’язані стати на облік у контролюючих органах.

У разі подальшої діяльності, такої як здача в оренду офісу чи квартири, іноземна компанія сплачуватиме відповідні податки (у деяких випадках податок на прибуток підприємств та ПДВ):

  • Представництво, зареєстроване в Міністерстві економіки України.
  • Агент, що представляє іноземну компанію в Україні та відповідає за податки компанії-нерезидента.

3. Податки на право власності

Відповідно до ст. 266.5.1 ПКУ, ставки податку для об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об’єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об’єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5% мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв.м бази оподаткування.

А. Житлова нерухомість, квартира:

У 2021 році закон передбачає, що податок на нерухомість потрібно сплачувати у випадках, коли особа володіє квартирою площею понад 60 кв.м, приватним будинком понад 120 кв.м або 180 кв.м. всього у разі володіння квартирою та будинком. Максимальна ставка податку становить 1,5 % від мінімальної офіційної заробітної плати (у 2021 році це 6000 грн. на місяць, тобто 1,5 % становить – 90 грн.) та застосовуються до кожного квадратного метру вище цієї мінімальної кількості квадратних метрів (наприклад, квартира площею 70 кв. м; квадратні метри вище 60 кв.м. = 10 кв. м x 90 грн. = 900 грн.). У випадках, коли квартири перевищують 300 кв.м, а будинки – понад 500 кв.м, ставка становить плюс 25000 грн. за кожну нерухомість.

B. Комерційна нерухомість, офіси тощо:

Ставка податку на нерухомість є умовною і залежить від рішення місцевої влади (якщо немає рішення, немає податку). Максимальна ставка становить 1,5 % від офіційної мінімальної зарплати (у 2021 році це 6000 грн., 1,5 % – 90 грн.) за метр.

Статус податкової резидентності власника майна

Зверніть увагу, що вищезазначені ставки для фізичних осіб-резидентів та нерезидентів передбачені Податковим кодексом України, який також має визначення, хто вважається резидентом. Податкова резидентність має значення для визначення суми податку, а юридична резидентність у цьому випадку не дорівнює громадянству чи резидентству (тимчасовому або навіть постійному).

Якщо іноземець стає податковим резидентом України на дату продажу, він має право на ставки податку, що застосовуються до резидентів України.

Перед укладанням угоди реєстратор, який у більшості випадків є нотаріусом, який виконує функції реєстратора, оцінює податки, які сплачує продавець нерухомості. Після угоди нотаріус подає до податкових органів форму 1ДФ з визначенням податку, навіть якщо це 0 % податку.

Отже, як ми можемо визначити податкову резидентність іноземця, який продає нерухомість, і що має значення для визначення його як податкового резидента України?

Відповідно до ст. 14.1.122 та 14.1.213 Податкового кодексу України (ПКУ), податкове резидентство визначається за кількома ознаками, основною з яких є місце постійного проживання/резидентства.

Досі нотаріуси не можуть покладатися на підрахунок кількості днів, проведених в Україні,  у паспорті іноземця (що має становити 183 дні протягом року або більше), оскільки він має право надати нотаріусу лише посвідку на проживання, а не паспорт, окрім цього, іноземець може мати інші паспорти тощо. Отже, існують інші способи визначення способу податкової резидентності.

Витяг зі ст. 14.1.213 ПКУ, що визначає податкового резидента:

«У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв’язки (центр життєвих інтересів) в Україні. У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від’їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім’ї або її реєстрації як суб’єкта підприємницької діяльності.

Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні положення цього підпункту, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.»

Для точного визначення податкової резидентності також слід розглянути Договір про уникнення подвійного оподаткування (DTT) між Україною та країною громадянства чи іншим місцем постійного проживання, оскільки визначення резидентства для цілей оподаткування може дещо відрізнятися між DTT та Податковим кодексом України, і в цьому випадку DTT матиме перевагу.

Виходячи з вищевказаного визначення ПКУ щодо податкової резидентності, постійне місце проживання в Україні можна розглядати як надання податкової резидентності в Україні. Але, як ви можете бачити з визначення вище, все ще існує можливість обрати іншу податкову резидентність в іншому місці, навіть якщо іноземець має постійне місце проживання.

У статті 14.1.213 ПКУ є ще один важливий параграф:

Достатньою підставою для визначення особи як резидента є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому ПКУ, або її реєстрація як самозайнятої особи (статус приватного підприємця).

З наведеного вище визначення стає зрозумілим, що тимчасове проживання не дає права стати податковим резидентом України. Існують додаткові заходи, які необхідно вжити, щоб вважатися податковим резидентом України.

Ми надаємо більш детальну консультацію з цього питання, оскільки наші експерти – податкові юристи та фінансові спеціалісти.

Договір про подвійне оподаткування (DTT)

Будь-які DTT між Україною та державою власника нерухомості слід враховувати, коли дохід має передаватися з України продавцю чи орендодавцю за кордон.

Ми будемо раді проконсультувати Вас більш детально щодо Вашого конкретного випадку.

Катерина Тімченко

Керуючий Партнер
+380672207461
Laudis Legal & Accountancy

Імміграція в Україну висококваліфікованих працівників у 2021 році

Згідно зі ст. 4 Закону про іміграцію, іноземець має право на отримання дозволу на іміграцію, якщо він є висококваліфікованим працівником. Дозвіл на іміграцію є першим кроком в отриманні посвідки на постійне проживання або громадянство.

Дозволи на іміграцію для висококваліфікованих спеціалістів надаються в межах установлених квот.

У 2021 році Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України затвердило перелік спеціальностей так вимог до кваліфікації, в яких Україна відчуває потребу і надає відповідним спеціалістам дозволи на іміграцію.  

Щоб мати право на іміграцію, працівник має відповідати обов’язковій вимозі, викладеній в переліку, та хоча б одній додатковій.

Така вимога як досвід роботи, може підтверджуватися одним або будь-якою комбінацією документів, зокрема: 

  1. трудова книжка працівника або її аналоги; 
  2. рекомендаційні листи, які підтверджують надання послуг у відповідній галузі; 
  3. договори про надання послуг у відповідній галузі; 
  4. акти приймання наданих послуг у відповідній галузі; 
  5. інші документи, що підтверджують досвід роботи, які видаються в країні проживання заявника.

В документі, що надається наведено повний перелік професій та вимог до них. Нижче наводимо кілька таких професій як приклад:

Технічний керівник/ Директор технічний – квота 500 осіб

Обов’язкова кваліфікаційна вимога: 

  • підтверджений досвід роботи у сфері інформаційних технологій за професією – не менше ніж 3 роки. 

Додаткові кваліфікаційні вимоги: 

  • вища освіта технічного напряму підготовки; 
  • дохід за визначеною професією за попередній календарний рік у розмірі, еквівалентному 24 000 доларів США або більше; 
  • сертифікат Массачусетського технологічного інституту відповідного напряму.

Інженер-програміст/ Програміст (база даних)/ Програміст прикладний/ Програміст системний – квота разом з деякими іншими IT спеціальностями – 3013 осіб 

Обов’язкова кваліфікаційна вимога: 

  • підтверджений досвід роботи за професією відповідного напряму* – не менше ніж 3 роки.

Додаткові кваліфікаційні вимоги: 

  • вища освіта з одного із технічних напрямів підготовки: “Кібернетика”, “Математика”, “Прикладна математика”, “Інформатика” або технічна освіта у сфері автоматизації та комп’ютерних технологій; 
  • дохід за визначеною професією за попередній календарний рік у розмірі, еквівалентному 24 000 доларів США або більше;
  • сертифікат Массачусетського технологічного інституту відповідного напряму.

Спеціалісти Лаудіс завжди раді допомогти вам у вирішенні вашого питання і мають досвід у отриманні постійного проживання для іноземця на підставі «висококваліфікований спеціаліст».

Щодо подання державному реєстратору інформації про кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи

Як відомо, з набранням чинності 28 квітня 2020 року Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» (далі – Закон № 361-IX) у юридичних осіб, які існували до набрання чинності цим Законом з’явився обов’язок подати державному реєстратору інформацію про кінцевого бенефіціарного власника в обсязі, визначеному цим Законом, та структуру власності протягом трьох місяців з дня набрання чинності нормативно-правовим актом, яким буде затверджена форма та зміст структури власності. 

Відповідно, було доповнено Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань» (далі – Закон про реєстрацію) та зобов’язано всіх новостворених юридичних осіб протягом 14 календарних днів подавати інформацію та документи про кінцевого бенефіціарного власника державному реєстратору та в подальшому оновлювати її та повідомляти про зміни протягом 30 робочих днів з дня їх виникнення, та подавати державному реєстратору документи, що підтверджують ці зміни.

Форма та зміст структури власності затверджено

11.06.2021 року в «Урядовому кур’єрі» опубліковано Наказ Міністерства фінансів України № 163 від 19.03.2021 року «Про затвердження Положення про форму та зміст структури власності» (далі – Наказ № 163), який набирає чинності через місяць, а саме 11.07.2021 року, а тому вказаний строк у 3 місяці нарешті почне свій відлік з 12.07.2021 року.

Відповідно до Наказу 163, структура власності за формою є офіційним документом, що являє собою схематичне зображення структури власності юридичної особи, яка відображає всіх осіб, які прямо або опосередковано володіють цією особою самостійно чи спільно з іншими особами або незалежно від формального володіння мають можливість значного впливу на керівництво чи діяльність юридичної особи.

Зразки складання схематичного зображення структури власності оприлюднюються на офіційному вебсайті Мінфіну.

Хто є бенефіціаром щодо якого треба подавати детальну інформацію

Законом № 361-IX, відповідно до якого прийнято Наказ 163 закріплено, що кінцевим бенефіціарним власником є:

для юридичних осіб – будь-яка фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив на діяльність юридичної особи (в тому числі через ланцюг контролю/володіння);

для трастів – засновник, довірчий власник, захисник (за наявності), вигодоодержувач (вигодонабувач) або група вигодоодержувачів (вигодонабувачів), а також будь-яка інша фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив на діяльність трасту (в тому числі через ланцюг контролю/володіння);

для інших подібних правових утворень – особа, яка має статус, еквівалентний або аналогічний особам, зазначеним для трастів.

Ознакою здійснення прямого вирішального впливу на діяльність є безпосереднє володіння фізичною особою часткою у розмірі не менше 25 відсотків статутного  капіталу або прав голосу юридичної особи.

Ознаками здійснення непрямого вирішального впливу на діяльність є принаймні володіння фізичною особою часткою у розмірі не менше 25 відсотків статутного капіталу або прав голосу юридичної особи через пов’язаних фізичних чи юридичних осіб, трасти або інші подібні правові утворення, чи здійснення вирішального впливу шляхом реалізації права контролю, володіння, користування або розпорядження всіма активами чи їх часткою, права отримання доходів від діяльності юридичної особи, трасту або іншого подібного правового утворення, права вирішального впливу на формування складу, результати голосування органів управління, а також вчинення правочинів, які дають можливість визначати основні умови господарської діяльності юридичної особи, або діяльності трасту або іншого подібного правового утворення, приймати обов’язкові до виконання рішення, що мають вирішальний вплив на діяльність юридичної особи, трасту або іншого подібного правового утворення, незалежно від формального володіння.

При цьому кінцевим бенефіціарним власником не може бути особа, яка має формальне право на 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі, але є комерційним агентом, номінальним власником або номінальним утримувачем, або лише посередником щодо такого права.

Тобто, незважаючи на відображення у структурі власності всіх осіб, які прямо або опосередковано володіють юридичною особою, в заяві за формою 6 подається інформація лише про тих, осіб, які відповідають визначенню кінцевого бенефіціарного власника, закріпленого у Законі № 361-IX та необхідний документ подається лише щодо цієї особи (осіб).

Перелік документів що подаються

Відповідно до ст. 17-1 Закону про реєстрацію для підтвердження відомостей про кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи подаються такі документи:

  1. заява про підтвердження відомостей про кінцевого бенефіціарного власника (форма 6);
  2. структура власності за формою та змістом, визначеними відповідно до законодавства;
  3. витяг, виписка чи інший документ з торговельного, банківського, судового реєстру тощо, що підтверджує реєстрацію юридичної особи – нерезидента в країні її місцезнаходження – у разі, якщо засновником юридичної особи є юридична особа – нерезидент;
  4. нотаріально засвідчена копія документа, що посвідчує особу, яка є кінцевим бенефіціарним власником юридичної особи – для фізичної особи – нерезидента та для фізичної особи – резидента, якщо у нього паспорт старого зразку (книжка).

Додаткові документи

Наказом також передбачено, що у певних випадках, може виникнути необхідність у поданні додаткових документів до структури власності.

Так, у разі наявності у структурі власності юридичної особи іноземних юридичних осіб та/або осіб, які не перебувають у громадянстві України і є громадянами (підданими) іншої держави або держав, трастів, інших подібних правових утворень до схематичного зображення структури власності також мають додаватися офіційні документи (їх копії, зокрема нотаріально засвідчені копії), що підтверджують належність цим особам, трасту та/або іншим подібним правовим утворенням корпоративних прав у юридичній особі, крім випадків, коли відомості про відповідних суб’єктів наявні в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань.

У разі наявності у структурі власності юридичної особи кінцевого бенефіціарного власника, відомості щодо можливості здійснення яким вирішального впливу на управління або діяльність такої юридичної особи чітко не відслідковується за відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань чи за документами, які подаються для проведення реєстраційної дії у пакеті документів разом із структурою власності, до схематичного зображення структури власності також мають додаватися офіційні документи (їх копії, зокрема нотаріально засвідчені копії), що підтверджують можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або діяльність юридичної особи (в тому числі через ланцюг контролю/володіння).

Зокрема, такими документами можуть бути: 

  • договір купівлі-продажу або дарування корпоративних прав (частки в статутному капіталі); 
  • рішення загальних зборів учасників (рішення єдиного учасника) юридичної особи про визначення розміру статутного (складеного) капіталу та розмірів часток учасників; 
  • акт приймання-передачі частки (частини частки) у статутному (складеному) капіталі юридичної особи; 
  • виписка з рахунка в цінних паперах депонента; виписка з рахунка в цінних паперах номінального утримувача; 
  • договір управління майном; 
  • договір про створення трасту; трастова декларація та/або угода; 
  • свідоцтво про шлюб; витяг, виписка чи інший документ з офіційного джерела, в тому числі торговельного, банківського, судового реєстру; 
  • інші документи, що підтверджують здійснення вирішального впливу (контролю) на діяльність юридичної особи.

Чи може ТОВ не мати бенефіціарних власників?

Ми очікуємо роз’яснень від Міністерства Юстиції щодо цього питання. На сьогоднішній день, практика складається таким чином, що реєстратори не вимагають інформацію щодо бенефіціарних власників у випадку коли учасниками товариства з обмеженою відповідальністю є акціонерні товариства (як українські, так і іноземні) і неприбуткові організацій.

Порядок подання документів

Заява та документи подаються в паперовому або електронному вигляді, особисто (представником) або поштою. У разі подання заяви про державну реєстрацію поштовим відправленням справжність підпису заявника повинна бути нотаріально засвідчена.

У випадку подання заяви документів не керівником юридичної особи, або у разі створення – не засновником (іншою уповноваженою зборами особою), до документів також додається оригінал, (нотаріально засвідчена копія) документа, що засвідчує повноваження представника (крім випадку, якщо відомості про повноваження цього представника містяться в Єдиному державному реєстрі).

Щодо розміру адміністративного збору за подання інформації про кінцевого бенефіціарного власника, якщо юридична особа подає документи впродовж вищезазначеного тримісячного терміну, то адміністративний сбір не сплачується, у випадку одночасного внесення інших змін до відомостей Єдиного державного реєстру про юридичну особу чи закінчення тримісячного строку з дня набрання чинності нормативно-правовим актом, яким буде затверджена форма та зміст структури власності, адміністративний збір буде справлятися у розмірі, встановленому статтею 36 Закону про реєстрацію (0,3 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 717 грн. в 2021 році).

Наслідки недотримання вимог законодавства щодо повідомлення про кінцевого бенефіціарного власника.

Кодексом про адміністративні правопорушення України передбачено, що неподання або несвоєчасне подання державному реєстратору інформації про кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи або про його відсутність, або документів для підтвердження відомостей про кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи тягне за собою накладення штрафу на керівника юридичної особи або особу, уповноважену діяти від імені юридичної особи (виконавчого органу), від 17 000 грн до 51 000 грн. 

ЮК «Лаудіс» завжди готова надати кваліфіковану професійну допомогу та супроводжувати Вас у процедурі щодо інформування державного реєстратора про кінцевих бенефіціарних власників.


Галина Бастєєва

Радник
Laudis Legal & Accountancy

Податкове планування в міжнародному секондменті

У даний час обмін працівниками в межах групи компаній став вже звичною практикою для міжнародних компаній в Україні, а слово «секондмент» перестало викликати питання «Що це таке?” і стало вживатися в HR середовищі замість довгого «відрядження / призначення на роботу за кордон на певний час з метою набуття знань, навичок і обміну досвідом» (також може означати роботу за кордоном з метою реалізації нових проектів, впровадження нових процесів і технологій управління та ін.).

Поняття секондменту

Незважаючи на те, що загальний зміст секондменту зрозумілий, а саме – переміщення працівника на роботу за кордон, все-таки в практиці міжнародних компаній секондментом називається не будь-яке переміщення працівника в іншу компанію. Як правило, в залежності від структурування трудових відносин на період роботи за кордоном, міжнародні компанії розрізняють наступні основні варіанти переміщення працівників:

  • секондмент (secondment) – працівник зберігає трудові відносини зі своєю компанією – роботодавцем (далі – компанія, яка відправляє) і направляється на роботу в іноземну компанію (далі – приймаюча компанія) на певний час. Заробітна плата працівнику виплачується за місцем його працевлаштування (тобто, компанія, яка відправляє), але трудову функцію, за розпорядженням роботодавця, він виконує в приймаючій компанії, згідно її вказівкам.
  • переведення (transfer) – трудові відносини між працівником і компанією яка відправляє – припиняються на період роботи за кордоном і встановлюються з іноземною, тобто з приймаючою компанією.

Також на практиці застосовується варіант подвійного працевлаштування (dual employment), при якому трудові відносини з компанією яка відправляє зберігаються, при цьому встановлюються також і з приймаючою компанією в силу будь-яких причин (наприклад, в силу вимог законодавства країни перебування). Подвійне працевлаштування законодавством України не заборонено.

Розглянемо варіанти податкового планування при секондменті в ситуаціях, коли українська компанія направляє свого працівника на роботу в іноземну компанію, а також ситуації, коли з метою оптимізації витрат на сплату податку доцільно замість секондменту провести переведення працівника.

Податкове планування при формуванні компенсаційного пакета працівника

Вирішуючи питання секондменту / переведення працівника, важливим питанням є формування компенсаційного пакета працівника, який стимулював би працівника до переїзду на роботу за кордон. Однак якщо не оцінити податкову ефективність компенсаційного пакета, він може виявитися неефективним з точки зору витрат компанії або працівника.

При формуванні компенсаційного пакета працівника на час його роботи за кордоном важливо врахувати податкові зобов’язання, які будуть виникати як в одній, так і в іншій країні, для того, щоб уникнути додаткових витрат на сплату податку з одного і того ж доходу (заробітної плати, компенсаційних виплат, додаткових благ) в обох країнах. При секондменті, винагорода від української компанії підлягатиме оподаткуванню в Україні при його виплаті. Ця ж винагорода може підлягати оподаткуванню і в країні перебування працівника.

На етапі податкового планування необхідно звернути увагу на наступні питання: резидентський статус працівника для податкових цілей в обох країнах (податкове резидентство), джерело виплати винагороди і період перебування в іншій країні.

Розглянемо і проаналізуємо, чому ці питання важливі.

Критерії міжнародного оподаткування фізичних осіб

Право оподатковувати дохід фізичної особи традиційно ґрунтується на факторах, які визначають зв’язок даної особи з податковою юрисдикцією конкретної держави. Поняття податкової юрисдикції включає в себе право держави оподатковувати певних суб’єктів на своїй території.

Існує два критерії, що визначають межі податкової юрисдикції держави щодо фізичних осіб:

Під податковим резидентством мається на увазі оподаткування доходу резидента, отриманого як в країні резидентства, так і за її межами.

Джерело доходу – визначає податкові обов’язки як резидентів, так і нерезидентів тільки щодо доходів з джерела, що знаходиться на території країни.

Податкове резидентство

Серед загальних критеріїв податкового резидентства фізичних осіб, які застосовуються в різних країнах можна виділити наступні:

  • Тривалість перебування на території країни;
  • Наявність в країні власного житла;
  • Наявність центру життєвих інтересів, тобто найбільш тісних особистих чи економічних зв’язків (сім’я, робота чи бізнес, нерухомість та ін.).
  • Громадянство.

Однак критерії визначення резидентства в різних країнах можуть відрізнятися. У зв’язку з цим може виникнути ситуація, коли одна і та ж фізична особа може бути визнана податковим резидентом відразу в декількох країнах.

Для вирішення даної проблеми передбачений пріоритет міжнародних угод між країнами (а саме договорів про уникнення подвійного оподаткування) перед внутрішнім законодавством країни.

У разі, коли дві країни одночасно визначають фізичну особу як резидента своєї юрисдикції, необхідно звернутися до міжнародної угоди, укладеної між цими країнами. Для вирішення такої проблеми, міжнародні угоди передбачають проведення певного тесту, при якому поступово порівнюються зв’язки фізичної особи з конкретними країнами за наступними критеріями:

  • Наявність постійного житла;
  • Наявність тісних особистих і економічних зв’язків;
  • Країна постійного проживання;
  • Громадянство.

Якщо даний тест не виявив резидентства фізичної особи, тоді питання вирішується за взаємною згодою між цими країнами.

Поняття «податковий резидент України» закріплено в ст. 14.1.213 Податкового Кодексу України (далі – ПКУ). ПКУ передбачає послідовний порядок визначення резидентського статусу за такими критеріями (при цьому виконання одного попереднього критерію (його наявність) вже не потребує наявності (виконання) наступних критеріїв):

  • наявність місця проживання в Україні (власне або орендоване);
  • наявність місця постійного проживання в Україні. Податкове законодавство не визначає поняття “місце постійного проживання” і термін, після закінчення якого особа вважається такою, що має місце постійного проживання на території України. За аналогією з іншими галузями права можна вважати, що такий термін повинен перевищувати 6 місяців в році;
  • наявність центру життєвих інтересів в Україні;
  • перебування в країні не менше 183 календарних днів протягом періоду або періодів календарного (податкового) року. Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи ці критерії, фізична особа вважається резидентом України, якщо є громадянином України.

Таким чином, якщо працівник переїхав працювати в іншу країну на тривалий період (більше 6 місяців), його сім’я також переїхала в цю країну і він провів більшу частину року в іншій країні, в більшості випадків, такий працівник буде нерезидентом України для цілей оподаткування.

Принцип джерела

На відміну від принципу резидентства, який пов’язує виникнення податкового обов’язку фізичної особи при наявності певного зв’язку між ним і державою, принцип джерела встановлює податковий обов’язок, якщо присутній певний зв’язок між державою і доходом (об’єктом оподаткування). Виділяють наступні критерії визначення джерела:

  • місце діяльності (в разі підприємницької діяльності);
  • місце знаходження платника доходу. Використовується для пасивного доходу (такі як дивіденди, роялті тощо), наприклад, якщо особа, яка провадить виплати, знаходиться на території країни, дохід визнається таким, що має джерело в даній країні;
  • місце знаходження майна. Використовується для доходів від нерухомого майна;
  • місце фактичного здійснення роботи. Використовується при визначенні джерела для доходів від роботи за наймом.

Внутрішнє законодавство країни може встановлювати перелік доходів і правила визначення джерела доходу. Наприклад, до доходів джерелом походження з України належать (ст. 14.1.54 ПКУ) дивіденди, відсотки, доходи від здачі в оренду майна, заробітна плата від українського роботодавця і заробітна плата від іноземного роботодавця за роботу, здійснювану на території України.

Загальне правило оподаткування фізичних осіб в Україні

Резиденти України оподатковуються в Україні з усього доходу, отриманого з різних джерел, як в Україні, так і інших країнах. Нерезиденти – тільки з доходу, джерелом походження якого є Україна.

Для уникнення подвійного оподаткування

При податковому плануванні міжнародного секондмента, особливу увагу слід приділити питанню уникнення подвійного оподаткування доходів працівника, яке може виникнути в разі, якщо і рідна країна і країна перебування працівника, згідно з місцевим законодавством кожної з них, має право оподатковувати один і той же дохід працівника. Вирішувати це питання допомагають міжнародні договори про уникнення подвійного оподаткування, країни-учасниці яких домовляються між собою про те, хто з них в якому разі буде мати право на оподаткування доходів фізичної особи. Такі договори укладаються на основі модельних податкових конвенцій. Найбільш часто респонденти користуються послугами модельної податкової конвенції Організації Економічного Співробітництва та Розвитку (далі – Конвенція). У таких договорах прописуються правила оподаткування окремих видів доходів, механізми і процедури уникнення подвійного оподаткування.

Розглянемо докладніше як Конвенція регулює подвійне оподаткування доходів, отриманих від роботи за наймом.

Цей вид доходів розглядається статтею 15 Конвенції, яка передбачає наступне правило. Якщо фізична особа, яка є резидентом країни А, направляється компанією А в країну В, для роботи за наймом в компанії В, винагорода, отримана особою від роботи за наймом в країні В, може обкладатися податком в країні В (якщо це передбачено внутрішнім законодавством). Однак така винагорода буде обкладатися податком тільки в країні А (і звільнено від оподаткування в країні В) при дотриманні наступних умов:

  • період перебування фізичної особи в країні В не перевищує 183 днів у будь-якому дванадцяти місячному періоді, що починається або закінчується в даному звітному році (в деяких договорах обмеження щодо перебування в країні визначено у кількості 183 днів у календарному році), і
  • винагороду фізичній особі сплачено компанією А, яка не є резидентом країни В, і
  • витрати по сплаті винагород не несуть постійне представництво або постійна база, які наймач має в країні В, так само ці витрати не виставляють компанії В.

Якщо ці умови не виконуються, винагорода може оподатковуватися в країні В. Тоді питання подвійного оподаткування вирішується за допомогою інших механізмів, передбачених відповідним міжнародним договором. Найбільш поширеним серед них є податковий кредит – коли одна країна (а саме країна резидентства фізичної особи) зараховує податок, сплачений в іншій країні в рахунок свого податку.

Процедури застосування договорів про уникнення подвійного оподаткування мають практичні особливості в кожній країні. Наприклад, в Україні, для того щоб зарахувати податок, сплачений в іншій країні в рахунок українського податку на підставі відповідного міжнародного договору, необхідно надати до податкових органів разом з податковою декларацією оригінальний документ, виданий компетентним органом іншої країни, який підтверджує суми отриманого доходу та сплаченого податку.

Розглянемо приклади застосування вищевказаних правил на практиці

Ситуація 1

Українська компанія А направила свого працівника на роботу в Німеччину, в компанію Б. Працівник залишався співробітником компанії А. Трудовий договір з компанією Б не укладався. Винагорода в Україні обкладалася податком з джерела виплати. Тривалість секондменту – 1 рік, період – з кінця травня 2019 по кінець травня 2020. Перебування працівника в Німеччині в 2019 р склало 195 днів. Сім’я працівника залишалася в Україні. Відповідно до внутрішнього законодавства обох країн і договором про уникнення подвійного оподаткування між Україною і Німеччиною (далі – Договір 1), працівник був податковим резидентом України. Винагорода працівника за роботу в Німеччині підлягало оподаткуванню в Німеччині відповідно до внутрішнього законодавства (працівникові необхідно було подати податкову декларацію та сплатити податок за підсумками 2019). Ставка податку в Німеччині набагато вище, ніж в Україні (застосовується прогресивна шкала від 15% до 42%). Компанія А  не перевиставляла витрати по виплаті винагороди компанії В.

Аналіз ситуації

У даній ситуації виникає подвійне оподаткування, яке можна усунути двома способами.

1) Відповідно до Договору 1, винагорода працівника не підлягає оподаткуванню в Німеччині якщо його перебування в Німеччині не перевищує 183 календарних дні в календарному році. Таким чином, плануючи секондмент працівника в Німеччину, можна було б перенести початок секондменту на середину / кінець червня або початок липня 2019 (з урахуванням можливих короткочасних виїздів з Німеччини) і таким чином скоротити перебування працівника в Німеччині так, щоб воно не перевищувало 183 днів. Такий підхід необхідно застосувати і по відношенню до закінчення секондменту в 2020 р.

2) Якщо ж неможливо виконати умову «183 днів», тоді за Договором 1, Німеччина має право на оподаткування винагороди працівника. Податок, сплачений в Німеччині, може бути зарахований в рахунок українського податку на підставі документа, виданого компетентним органом Німеччини, що підтверджує суму сплаченого податку. Однак такий спосіб вирішення питання подвійного оподаткування менш вигідний, так як ставка податку в Німеччині вище, ніж в Україні, отже, компанія або працівник понесуть додаткові витрати. Також, на практиці, повернення податку, який вже був сплачений в Україні (при виплаті винагороди компанією А) являє собою досить складну і тривалу процедуру.

Ситуація 2

Українська компанія А направила свого працівника на роботу в Казахстан, в компанію Б. Працівник залишався співробітником компанії А. Трудовий договір з компанією Б не укладався. Винагорода, що сплачується українською компанією, є доходом джерелом походження з України та, відповідно до ПКУ, підлягає оподаткуванню в Україні, якщо тільки інші правила оподаткування не передбачені Договором про уникнення подвійного оподаткування між Україною і Казахстаном (Договір 2) (тобто Українська компанія зобов’язана утримувати та сплачувати податок з винагороди до тих пір, поки не буде підстав застосувати інші правила на підставі Договору 2). Тривалість секондменту – 3 роки, період – з кінця січня 2017 по кінець січня 2020. Перебування працівника в Казахстані в кожному році перевищує 183 днів. Відповідно до внутрішнього законодавства про обох країн і Договором 2, працівник був податковим резидентом України. Винагорода працівника за роботу в Казахстані підлягала оподаткуванню в Казахстані відповідно до внутрішнього законодавства (працівникові необхідно було подавати податкову декларацію і сплачувати податок за підсумками кожного року).

Аналіз ситуації

У даній ситуації виникає подвійне оподаткування, яке усувається на підставі Договору 2, який передбачає оподаткування винагороди працівника тільки в Казахстані. Однак відповідно до ПКУ, застосування норм Договору 2 в частині звільнення від оподаткування винагороди працівника в Україні, дозволяється тільки за умови надання працівником української компанії довідки, що підтверджує його статус податкового резидента Казахстану до кінця звітного року. Така довідка повинна бути видана компетентним органом Казахстану, належним чином легалізована і перекладена на українську мову.

Таким чином, в даній ситуації усунення подвійного оподаткування на підставі Договору 2 можливо тільки за умови дотримання процедури, описаної вище. Несвоєчасне отримання і надання вищевказаної довідки української компанії призведе до подвійного оподаткування та негативних податкових наслідків для української компанії. Цей ризик не можна не враховувати. У зв’язку з цим, в даній ситуації, кращим є варіант заміни секондменту на переведення працівника – припинення трудових відносин з українською компанією і укладення трудового договору з компанією в Казахстані.

З метою збереження працівника в системі соціального страхування в Україні можна розглянути варіант подвійного працевлаштування з мінімальною сумою винагороди в Україні.

Висновок

Податкове планування є обов’язковою складовою процесу організації міжнародного секондменту, яке допоможе оптимізувати компенсаційний пакет працівника шляхом зменшення податкових зобов’язань та усунення можливого подвійного оподаткування.

Крім застосування норм міжнародних договорів, уникнути подвійного оподаткування і оптимізувати податкові зобов’язання при міжнародному секондменті можна шляхом планування графіку роботи та умов перебування працівника в іншій країні (маніпулюючи статусом податкового резидента), а також шляхом вибору джерела виплати винагороди працівникові, визначивши оптимальну для конкретної ситуації структуру трудових відносин з працівником.

Імпорт автомобілю в Україну без сплати мита для тих, хто отримав посвідку на постійне проживання в Україні

Згідно зі ст. 384 Митного кодексу України особа, що отримала посвідку на постійне проживання в Україні, може завезти товари, призначені для забезпечення звичайних повсякденних потреб громадянина та початкового облаштування, а також автомобіль, без сплати ввізного мита.
Такий автомобіль має важити менше 3,5 тон і це може бути лише один автомобіль для однієї особи, що досягла 18 років.
Умови безмитного ввезення автомобіля (ТЗ) наступні:

  • ввезення ТЗ здійснюється протягом шести місяців з дня видачі документа, що підтверджує право громадянина на постійне проживання в Україні
  • до дня видачі документа, що підтверджує право громадянина на постійне проживання в Україні, громадянин проживав на території країни, з якої він прибув, не менше трьох років
  • до дня видачі документа, що підтверджує право на постійне проживання в Україні, громадянин був власником (або співвласником) ТЗ, що ним ввозиться, не менше одного року
  • ТЗ, що ввозиться громадянином, перебував на постійному обліку (реєстрації) у відповідних реєстраційних органах країни постійного місця попереднього проживання громадянина не менше одного року, якщо він підлягає реєстрації в цій країні.

Транспортні засоби, які ввозяться особами при переселенні на постійне місце проживання в Україну, підлягають тимчасовій постановці на облік на строк до двох років з оформленням свідоцтва про реєстрацію ТЗ на право тимчасової експлуатації таких ТЗ з терміном дії на два роки без права їх відчуження або передачі в користування іншим особам.

Зовнішньоекономічний договір. Поняття та основні умови

Поняття зовнішньоекономічного договору.

Основний Закон, який регулює в Україні зовнішньоекономічну діяльність це Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність», № 960-XII від 16.04.91 (надалі – «ЗУ «Про ЗЕД»).

Зовнішньоекономічний договір (контракт) (надалі – «Договір» та/або «Договір ЗЕД») це домовленість двох або більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Вимоги до сторін та Договору встановлені ст. 6 ЗУ «Про ЗЕД» і їх не так багато.

Сторони Договору мають бути здатними до укладення Договору відповідно до законодавства України та/або закону місця укладення Договору.

Сам Договір повинен бути складений у відповідності до вимог законодавства України з урахуванням міжнародних договорів України.

Сторони Договору також мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це прямо не заборонено законами України.

Яскравим прикладом застосування таких правил є міжнародні правила Інткотермс.

Форма Договору ЗЕД

  • Договір ЗЕД укладається у простій письмовій або в електронній формі
  • У разі експорту послуг (крім транспортних) ЗЕД Договір може укладатися шляхом прийняття публічної пропозиції про угоду (оферти) або шляхом обміну електронними повідомленнями, або в інший спосіб, зокрема шляхом виставлення рахунка (інвойсу), у тому числі в електронному вигляді, за надані послуги.

Якщо сторони вирішили укласти Договір в електронній формі, вони повинні керуватися вимогами Закону України «Про електронну комерцію» та Закон України «Про електронні довірчі послуги».

Умови Договору ЗЕД

Сторони мають право укладати будь-які види ЗЕД Договорів, крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.

Незважаючи на те, що Сторони вільні у виборі права, яке буде застосоване до Договору, та при виборі ними законодавства іншої держави ніж Україна, Договір ЗЕД може бути визнано недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або міжнародних договорів України.

Враховуючи це, стає очевидним, що при укладенні договору, при визначенні його істотних умов, Сторонам необхідно користуватися вимогами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших законів та підзаконних актів України, до певного виду договору.

Істотні умови Договору ЗЕД.

Цивільний кодекс України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Також, кодексом встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до Цивільного кодексу України, істотними умовами будь якого договору є:

  • умови про предмет договору;
  • умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду;
  • усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Аналогічні за змістом норми містить і Господарський кодекс України, але виділяє, що сторони у будь-якому разі повинні погодити ціну та строк дії договору.

Підсумовуючи вищевикладене, умови про предмет, ціну та строк є істотними для будь якого договору, щодо інших істотних умов, то їх перелік встановлюємо для кожного договору окремо, враховуючи волю та домовленості сторін та вимоги чинного законодавства до такого виду договору.

Уважно потрібно поставитися до місця укладання Договору і судових спорів. Від цього може залежати застосовне до Договору право (якщо в ньому немає спеціального застереження про це), яке буде оподаткування і які витрати понесуть сторони на вирішення спору, якщо він виникне.

Наказ Мінекономіки про форму Договору ЗЕД

Окремо хочемо звернути увагу, що до 07.08.2020 року, діяв наказ Міністерства економіки та з питань Європейської інтеграції України N 201 від 06.09.2001 р. «Про затвердження Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)», якій містив детальні вимоги до умов Договорів ЗЕД.

Серед переліку обов’язкових таких умов він виділяв наступні:

  • Назва, номер договору (контракту), дата та місце його укладення.
  • Преамбула.
  • Предмет договору (контракту).
  • Кількість та якість товару (обсяги виконання робіт, надання послуг).
  • Базисні умови поставки товарів (приймання-здавання виконаних робіт або послуг).
  • Ціна та загальна вартість договору (контракту).
  • Умови платежів.
  • Умови приймання-здавання товару (робіт, послуг)
  • Упаковка та маркування.
  • Форс-мажорні обставини.
  • Санкції та рекламації.
  • Урегулювання спорів у судовому порядку.
  • Місцезнаходження (місце проживання), поштові та платіжні реквізити сторін.

Серед умов, які можуть бути включені у Договір за домовленістю сторін, Наказ виділяє наступні:

  • страхування, гарантії якості, умови залучення субвиконавців договору (контракту), агентів, перевізників, визначення норм навантаження (розвантаження), умови передачі технічної документації на товар, збереження торгових марок, порядок сплати податків, митних зборів, різного роду захисні застереження, з якого моменту договір (контракт) починає діяти, кількість підписаних примірників договору (контракту), можливість та порядок унесення змін до договору (контракту) та ін.

Незважаючи на втрату чинності цим наказом, вважаємо, що його положення можна застосовувати як певний гід при складанні Договорів ЗЕД.

Імперативні норми

Сторони Договору ЗЕД вільні у виборі права, застосовного до Договору або його окремих положень, при цьому все ж необхідно враховувати положення Закону України «Про міжнародне приватне право» про так звані, імперативні норми.
Вказаним законом встановлено, що незалежно від права, яке підлягає застосуванню до Договору, дію імперативних норм права України, що регулюють відповідні відносини, обмежити не можна.

Прикладом таких норм є обов’язкова нотаріальна форма договору про відчуження нерухомого майна та його реєстрація державою.

Важливо пам’ятати про імперативні норми, встановлені Національним Банком України що до розрахунків за Договорами ЗЕД.

Приведемо приклад:

  • постановою Правління НБУ від 02.01.2019 № 5 «Про затвердження Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті» встановлені граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, які становлять 365 календарних днів.

Одразу звертаємо увагу, що термін «Товар» тут вживається у значенні, встановленому ЗУ «Про ЗЕД», а саме:

«Товар – будь-яка продукція, послуги, роботи, права інтелектуальної власності та інші немайнові права, призначені для продажу (оплатної передачі)».

Тобто законодавчо встановлено, що оплата за Договором ЗЕД, а також поставка товару, надання послуг, виконання робіт, повинні бути здійснені протягом 365 днів. Порушення цієї вимоги тягне застосування заходів впливу у вигляді штрафних санкцій.

Граничні строки не поширюються на:

операцію з експорту, імпорту товарів (уключаючи незавершені розрахунки за операцією), сума якої (в еквіваленті за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленим Національним банком на дату здійснення операції) є меншою, ніж розмір, передбачений статтею 20 Закону України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення” (далі – незначна сума), крім дроблення операцій з експорту товарів або дроблення валютних операцій

Станом на день публікації цієї статті незначна сума складає до 400 тисяч гривень.

Це основні умови до Договорів ЗЕД, на яких хотілося зробити акцент у статті, загалом, при коректному складанні Договору зовнішньоекономічна діяльність не є чимось складним.

Законодавство України не вимагає спеціальних дозволів, ліцензій для здійснення компаніями або підприємцями України зовнішньоекономічної діяльності.

Галина Бастєєва

Радник
Laudis Legal & Accountancy

Міжнародні стандарти фінансової звітності: добровільно-примусове застосування

Розвиток інформаційних технологій, глобалізація, міжнародна співпраця, транснаціональні корпорації – це все супроводжує наше життя ось вже майже століття.

Різні країни, відмінні законодавства, а як же бути з фінансовою звітністю,? Адже підходи до складання мають бути ідентичними, а фінансова звітність має бути зрозумілою для усіх без винятку користувачів.

Виходом з такої ситуації і стали Міжнародні стандарти фінансової звітності (МСФЗ, англ. IFRS), які впроваджують єдиний підхід до складання фінансової звітності та висвітлення господарських операцій.

В Україні впровадження правил МСФЗ розпочалось з реформою бухгалтерського обліку, та прийняттям Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та впровадженням Національних Положень (П(с)БО) бухгалтерського обліку, які практично у всіх аспектах відповідають положенням МСФЗ.

Облік та звітність, сформована у відповідності до вимог МСФЗ є своєрідним «знаком якості» та надійності інформації поданої у звітності. Для компаній, які планують вихід на міжнародні ринки, акції яких котуються на фондових ринках, які мають залучені інвестиції від міжнародних донорів (як приватних компаній так і фінансових установ на кшталт ЄБРР або МВФ) застосування МСФЗ є обов’язковою умовою.

Історично склалось, що в Україні бухгалтери орієнтовані перш за все на податковий облік. Проте, Податковий кодекс України, також дозволяє вести бухгалтерський облік на вибір або за Національними стандартами (П(с)БО) або Міжнародними стандартами обліку (МСФЗ).
Тож чи є вибір? Хто має вирішувати як вести облік за П(с)БО чи МСФЗ?
Частиною 2 статті 12 Закону № 996-XIV передбачено перелік ідприємств, застосування МСФЗ для яких є обов’язковим:

  • підприємства, що становлять суспільний інтерес
  • підприємства, що належать до великих
  • Публічні акціонерні товариства
  • підприємства, які здійснюють діяльність з видобутку корисних копалин загальнодержавного значення
  • підприємства, які провадять господарську діяльність за видами, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України

Решта підприємств можуть вибрати за концептуальну основу обліку МСФЗ за власним вибором. Тож переходити чи не переходити? Вибір за компанією. Проте, якщо ви націлені на розвиток у довготерміновій перспективі, залучення інвестицій, вихід на міжнародні ринки – тоді як найраніше застосування МСФЗ однозначно спростить та полегшить життя компанії.
Перехід до облік у відповідності до системи МСФЗ вимагає зміни облікової політики та проведення певних дій, спрямованих на узгодження (трансформацію) обліку за П(с)БО та МСФЗ. Трансформація полягає у тому, щоб виявити розбіжності в обліку між Національними стандартами та МСФЗ та здійснюється у відповідності до МСФЗ IFRS 1 «Перше застосування міжнародних стандартів фінансової звітності».
Нижче наведено орієнтовний алгоритм щодо переходу на стандарти МСФЗ:

Крок 1. Визначитись з датою переходу. Зазвичай це 01 січня, проте період може бути іншим, якщо користувачами звітності встановлено інший звітний період для фінансового року.

Крок 2. Розробити облікову політику у відповідності до вимог МСФЗ. Положення даної облікової політики до попередніх періодів застосовується ретроспективно, що відобразиться в трансформаційних коригуваннях.

Крок 3. Підготувати оборотно-сальдову відомість по рахункам обліку у відповідності до П(с)БО.

Крок 4. Проаналізувати залишки по кожному з рахунків обліку на предмет їх відповідності МСФЗ та обліковій політиці.

Крок 5. Здійснити трансформаційні (коригуючі) записи у зв’язку з виявленими відмінностями. Це можуть бути наприклад відмінності у сумі амортизації, припинення або визнання певних об’єктів, перекласифікація статей тощо.

Важливо! Трансформаційні записи не повинні впливати на фінансовий результат року, тому мають бути здійснені через рахунок нерозподіленого прибутку (збитку).
Приклад такої трансформаційної таблиці наведено нижче.

Крок 6. Скласти трансформовану оборотно-сальдову відомість.

Крок 7. На підставі трансформованої оборотно-сальдової відомості скласти фінансову звітність.

Окрім вже звичних для нас балансу (звіт про фінансову позицію), звіту про фінансовий результат (звіт про прибути і збитки) в пакет звітності за МСФЗ входить звіт про власний капітал та звіт про рух грошових коштів.

Чи не найважливішою складовою фінансової звітності є примітки до неї.

В примітках розкривається:

  • загальна інформація щодо компанії;
  • основи підготовки, затвердження і подання фінансової звітності;
  • суттєві положення облікової політики;
  • істотні судження і допущення;
  • розкриття інформації щодо використання справедливої вартості;
  • рекласифікації у фінансової звітності за звітний рік у порівнянні з фінансовою звітністю попереднього року та виправлення помилок;
  • розкриття інформації, що підтверджує статті, подані у звітності.

Необхідно також взяти до уваги перехідний (порівняльний період), згідно з вимогами п. 30 МСФЗ 1 «Перше застосування Міжнародних стандартів фінансової звітності») має бути 2 порівняльних періоди для кожного виду звітності та 3 для звіту про прибутки і збитки.
Отже, застосування МСФЗ як концептуальної основи обліку та звітності, є свідченням надійності інформації, її повноти висвітлення та відповідно така звітність викликає більшу довіру у її користувачів. Необхідність використання єдиних облікових підходів спричинено ринковими умовами, тож МСФЗ впроваджують все більше і більше підприємств в Україні.
Тож, якщо ваше підприємство зобов’язане звітувати у системі МСФЗ, і перехід є узгоджений менеджментом та власниками, головне не панікувати, не намагатись скупити всю наявну літературу, та доступні в онлайні курси. Бажано спокійно проаналізувати необхідні дії на кожному з кроків трансформації, визначити основні відмінності між системами обліку, присутні саме для вашого підприємства, та… перейти на облік у системі МСФЗ.

Марія Василенко,

Помічник бухгалтера
МСФЗ консультант
Laudis Legal & Accounancy