Міжнародні стандарти фінансової звітності: добровільно-примусове застосування

Розвиток інформаційних технологій, глобалізація, міжнародна співпраця, транснаціональні корпорації – це все супроводжує наше життя ось вже майже століття.

Різні країни, відмінні законодавства, а як же бути з фінансовою звітністю,? Адже підходи до складання мають бути ідентичними, а фінансова звітність має бути зрозумілою для усіх без винятку користувачів.

Виходом з такої ситуації і стали Міжнародні стандарти фінансової звітності (МСФЗ, англ. IFRS), які впроваджують єдиний підхід до складання фінансової звітності та висвітлення господарських операцій.

В Україні впровадження правил МСФЗ розпочалось з реформою бухгалтерського обліку, та прийняттям Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та впровадженням Національних Положень (П(с)БО) бухгалтерського обліку, які практично у всіх аспектах відповідають положенням МСФЗ.

Облік та звітність, сформована у відповідності до вимог МСФЗ є своєрідним «знаком якості» та надійності інформації поданої у звітності. Для компаній, які планують вихід на міжнародні ринки, акції яких котуються на фондових ринках, які мають залучені інвестиції від міжнародних донорів (як приватних компаній так і фінансових установ на кшталт ЄБРР або МВФ) застосування МСФЗ є обов’язковою умовою.

Історично склалось, що в Україні бухгалтери орієнтовані перш за все на податковий облік. Проте, Податковий кодекс України, також дозволяє вести бухгалтерський облік на вибір або за Національними стандартами (П(с)БО) або Міжнародними стандартами обліку (МСФЗ).
Тож чи є вибір? Хто має вирішувати як вести облік за П(с)БО чи МСФЗ?
Частиною 2 статті 12 Закону № 996-XIV передбачено перелік ідприємств, застосування МСФЗ для яких є обов’язковим:

  • підприємства, що становлять суспільний інтерес
  • підприємства, що належать до великих
  • Публічні акціонерні товариства
  • підприємства, які здійснюють діяльність з видобутку корисних копалин загальнодержавного значення
  • підприємства, які провадять господарську діяльність за видами, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України

Решта підприємств можуть вибрати за концептуальну основу обліку МСФЗ за власним вибором. Тож переходити чи не переходити? Вибір за компанією. Проте, якщо ви націлені на розвиток у довготерміновій перспективі, залучення інвестицій, вихід на міжнародні ринки – тоді як найраніше застосування МСФЗ однозначно спростить та полегшить життя компанії.
Перехід до облік у відповідності до системи МСФЗ вимагає зміни облікової політики та проведення певних дій, спрямованих на узгодження (трансформацію) обліку за П(с)БО та МСФЗ. Трансформація полягає у тому, щоб виявити розбіжності в обліку між Національними стандартами та МСФЗ та здійснюється у відповідності до МСФЗ IFRS 1 «Перше застосування міжнародних стандартів фінансової звітності».
Нижче наведено орієнтовний алгоритм щодо переходу на стандарти МСФЗ:

Крок 1. Визначитись з датою переходу. Зазвичай це 01 січня, проте період може бути іншим, якщо користувачами звітності встановлено інший звітний період для фінансового року.

Крок 2. Розробити облікову політику у відповідності до вимог МСФЗ. Положення даної облікової політики до попередніх періодів застосовується ретроспективно, що відобразиться в трансформаційних коригуваннях.

Крок 3. Підготувати оборотно-сальдову відомість по рахункам обліку у відповідності до П(с)БО.

Крок 4. Проаналізувати залишки по кожному з рахунків обліку на предмет їх відповідності МСФЗ та обліковій політиці.

Крок 5. Здійснити трансформаційні (коригуючі) записи у зв’язку з виявленими відмінностями. Це можуть бути наприклад відмінності у сумі амортизації, припинення або визнання певних об’єктів, перекласифікація статей тощо.

Важливо! Трансформаційні записи не повинні впливати на фінансовий результат року, тому мають бути здійснені через рахунок нерозподіленого прибутку (збитку).
Приклад такої трансформаційної таблиці наведено нижче.

Крок 6. Скласти трансформовану оборотно-сальдову відомість.

Крок 7. На підставі трансформованої оборотно-сальдової відомості скласти фінансову звітність.

Окрім вже звичних для нас балансу (звіт про фінансову позицію), звіту про фінансовий результат (звіт про прибути і збитки) в пакет звітності за МСФЗ входить звіт про власний капітал та звіт про рух грошових коштів.

Чи не найважливішою складовою фінансової звітності є примітки до неї.

В примітках розкривається:

  • загальна інформація щодо компанії;
  • основи підготовки, затвердження і подання фінансової звітності;
  • суттєві положення облікової політики;
  • істотні судження і допущення;
  • розкриття інформації щодо використання справедливої вартості;
  • рекласифікації у фінансової звітності за звітний рік у порівнянні з фінансовою звітністю попереднього року та виправлення помилок;
  • розкриття інформації, що підтверджує статті, подані у звітності.

Необхідно також взяти до уваги перехідний (порівняльний період), згідно з вимогами п. 30 МСФЗ 1 «Перше застосування Міжнародних стандартів фінансової звітності») має бути 2 порівняльних періоди для кожного виду звітності та 3 для звіту про прибутки і збитки.
Отже, застосування МСФЗ як концептуальної основи обліку та звітності, є свідченням надійності інформації, її повноти висвітлення та відповідно така звітність викликає більшу довіру у її користувачів. Необхідність використання єдиних облікових підходів спричинено ринковими умовами, тож МСФЗ впроваджують все більше і більше підприємств в Україні.
Тож, якщо ваше підприємство зобов’язане звітувати у системі МСФЗ, і перехід є узгоджений менеджментом та власниками, головне не панікувати, не намагатись скупити всю наявну літературу, та доступні в онлайні курси. Бажано спокійно проаналізувати необхідні дії на кожному з кроків трансформації, визначити основні відмінності між системами обліку, присутні саме для вашого підприємства, та… перейти на облік у системі МСФЗ.

Марія Василенко,

Помічник бухгалтера
МСФЗ консультант
Laudis Legal & Accounancy

Esports-актуальність та майбутні перспективи надання юридичних послуг в сфері кіберспорту в Україні

Розвиток кіберспортивної індустрії та теренах України почав формуватися наприкінці 90-х, початок 2000-х років. Це були невеликі турніри які проводилися у комп’ютерних клубах, де гравці змагалися між собою. Починаючи з 2010 року кіберспорт, як окрема індустрія в Україні сформувалася повністю як на національному та міжнародному рівні. Були створені професійні кіберспортивні організації, які брали участь у міжнародних турнірах з різних ігрових дисциплін: Counter-Strike, FIFA, World of Tanks, Starcraft в різних мультиюрисдикційних площинах (США, Південна Корея, Австралія, Китай тощо). Призові фонди на цих змаганнях наразі складають сотні мільйонів доларів.

Кіберспорт або E-Sport – змагання з відеоігор та вид спортивної активності, в якій гравці розвивають і тренують як розумові, так і фізичні навички.

1.Використання інтелектуальної власності в кіберспорті

На відміну від інших видів спорту, кожна дисципліна у кіберспорті має свого розробника та власника авторських прав. Власник авторських прав контролює процес використання його гри.

Видавець комп’ютерних ігор (власник авторських прав) може обрати один із декількох законних варіантів та механізмів, що регулюють використання їхньої інтелектуальної власності для турнірів у кіберспорті. Це може варіюватися від низького рівня контролю, що дозволяє користувачам використовувати свою гру для проведення чемпіонатів безкоштовно з мінімальними формальностями, до більшого рівня контролю правил та угод, що регулюють проведення ігор та дохід від змагань. В останньому сценарії видавець самостійно продає право шляхом укладання ліцензійної угоди (ліцензія на проведення турнірів) за винагороду. Видавець може контролювати проведення змагань завдяки тому, що зареєстрував назву гри як торговельну марку, або може заборонити будь-кому комерційне використання назви гри.

Таким чином, правовласники своїми діями можуть або сприяти розвитку якоїсь дисципліни, або її стримувати, обмеживши доступ.

2.Регулювання національного та міжнародного законодавства в кіберспорті

Загалом правові аспекти в даній індустрії регулюються національним законодавством країн світу. Однак в Україні не існує спеціалізованого законодавства про спорт, яке регулювало б юридичні питання враховуючи спортивну специфіку кіберспорту. Якщо порівнювати класичний спорт відносини між стейкголдерами (фізичні або юридичні особи, які мають законний інтерес у діяльності організації, які залежать від неї або впливають на її діяльність) кіберспортивна індустрія не регулюється законами, нормативними актами чи правилами спортивних федерацій або асоціацій. Між зацікавленими сторонами укладаються відповідні угоди (наприклад, про співпрацю між гравцем та клубом, про трансфер гравця від одного клубу до іншого, про організацію змагань, маркетингова угода, ліцензійна угода на проведення турніру, тощо).

В Україні правове регулювання щодо надання легальних юридичних послуг на договірні взаємовідносини у тому числі укладання спонсорських угод на спонсорство кіберспортивних турнірів між видавцем комп’ютерних ігор, організаторами турнірів та кіберспортсменами в кіберспортивній індустрії регулюється деякими нормативно-правовими актами а саме:

• Цивільний кодекс України;
• Господарський кодекс України;
• Кодекс Законів «Про працю» в Україні;
• Закон України «Про рекламу».

Однією з ключових проблем кіберспорту на міжнародному рівні є відсутність єдиних «правил гри» для всіх суб’єктів із суворою регламентацією правил, та пов’язаних з ними потужних правових механізмів для їх виконання не існує, як приміром це відбувається у футболі, хокеї, баскетболі, де таку роль виконують Міжнародні спортивні організації FIFA, NHL, NBA. Законодавство багатьох країн світу не має специфічних законів притаманних саме на ринку кіберспортивної індустрії.

У 2008 році на міжнародному рівні, була створена Міжнародна федерація кіберспорту (https://ie-sf.org/_) , зі штаб-квартирою в місті Пусан, Південна Корея. Станом на 09.09.2020 року до лав якої входять 82 країни-членів у тому числі Україна.

3.Договірні відносини у сфері реклами та спонсорства в кіберспорті

Договори у сфері реклами та спонсорства за своєю природою є договорами про надання послуг. Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається у процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі ст. 638 Цивільного кодексу України, договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотні умови договору — це умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст.1 та п.1 ст.5 Закону України «Про рекламу» спонсорство це добровільна матеріальна, фінансова, організаційна та інша підтримка фізичними та юридичними особами будь-якої діяльності з метою популяризації виключно свого імені, найменування, свого знака для товарів і послуг. У теле-, радіопередачах, матеріалах в інших засобах масової інформації, видовищних та інших заходах, які створені і проводяться за участю спонсорів, забороняється наводити будь-яку інформацію рекламного характеру про спонсора та /або його товари, крім імені або найменування та знака для товарів і послуг спонсорів.

У телепередачах забороняється наводити будь-яку інформацію рекламного характеру, яка подається у вигляді дикторського тексту та/або звукового супроводу, про спонсора – виробника алкогольних напоїв, його ім’я (найменування) та/або знак для товарів і послуг, що належить спонсору.

4.Укладання трудових договорів в кіберспорті

Що стосуються трудових договорів між кіберспотсменами та організаціями то можна сказати що, більш подібними є договори у традиційних видах спорту. Більш того, значна кількість положень кіберспортивних договорів можуть запозичуватись у договорів в інших спортивних галузях. Наприклад це може бути односторонній договір, в якому кіберспортсмен отримує заробітну плату незалежно від того грає він у другому складі чи в основі або двосторонній, де детально прописуються різноманітні умови щодо того в якому складі або в якій лізі спортсмен повинен грати.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов’язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України, та застосовуються, тільки для окремих категорій працівників.

Також в індустрії кіберспорту наразі все більшої популярності набувають так звані «смарт-контракти» це спеціальний комп’ютерний алгоритм, покликаний автоматизувати процес виконання контрактів за допомогою технології блокчейн. В якості фінансового інструменту тут виступає криптовалюта. Смарт-контракти можуть регулювати такі відносини у сфері кіберспорту, як виплати гонорарів й трансфери гравців, спонсорство, продаж медіа прав, рекламні угоди та виплати турнірних призових. Для того, щоб укласти смарт-контракт, потрібно зайти на одну з безліч існуючих блокчейн-платформ, серед яких, до речі, є вже такі, що спеціалізуються виключно на кіберспорті.

Перевагами смарт-контрактів, безсумнівно, є автономність та економність, адже в цьому випадку сторони можуть цілком обійтись без послуг юристів, банків, різноманітних посередників. Також смарт-контракти за своєю суттю є достатньо надійними, адже в процесі їх виконання задіяні криптографічні інструменти й шифрування інтернет-сторінок, що забезпечує документам високий ступінь захисту. Недоліком обрання цього способу оформлення правовідносин можна вважати відсутність регулювання на законодавчому рівні в Україні та недостатнього розуміння правової сутності роботи смарт-контрактів.

5.Вирішення спорів в кіберспорті

Питання, які стосуються вирішення кіберспортивних спорів, враховуючи неврегульованість цієї індустрії, зазвичай вирішуються в переговорному порядку або за допомогою медіації.

У виняткових випадках сторони звертаються до суду відповідної юрисдикції чи арбітражу, на відміну від класичного спорту, в кіберспорті не існує збалансованого регулювання з боку незалежних міжнародних спортивних асоціацій.

На міжнародному рівні, кіберспортивні спори можуть вирішуватися, наприклад, в Міжнародному спортивному арбітражі (the Court of Arbitration for Sport) (https://www.tas-cas.org/en/index.html) або у спеціаізованому кіберспортивному арбітражному суді ah hoc при Всесвітній асоціації кіберспорту (World Esports Association) (http://www.wesa.gg/). Якщо сторони, які уклали арбітражну угоду (арбітражне застереження) відсутній пункт, щодо передачі спору на розгляд до арбітражної інстанції або за яким правом країни буде вирішуватися арбітражний спір, повинні посилатися на Нью-йоркську Конвенцію про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10.06.1958 року.

Предметом арбітражних спорів можуть бути порушення договірних зобов’язань, щодо укладань ліцензійних угод, питання спонсорства, трансферу гравців від одного клубу до іншого, вживання допінгу, маніпулювання результатами, розподілу виграшів, роялті тощо.

На підставі всього вищевикладеного можна зробити висновок, що розвиток та перспективи надання послуг в індустрії кіберспорту в Україні набирає масштабних обертів за популярністю та обсягами ринку, який вже обігнав більшість з традиційних видів спорту.

Таким чином, в Україні є потреба в прийнятті відповідних законодавчих актів зокрема, «Спортивного кодексу», який буде регулювати спортивно-правові відносини між спортсменами, кіберспортсменами, національними асоціаціями, федераціями. На сьогоднішній день відносини у кіберспорті регулюються загальними нормами цивільного та господарського права, а також внутрішніми нормами спеціалізованих організацій.

Юрист Laudis Legal & Accountancy, Євген Введенський

Наші фахівці з радістю поділяться додатковою інформацією у разі потреби.